Неовізантійський стиль та слобожанський іконостас кінця XIX - початку ХХ століття

// Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії. Збірник наукових праць. - К.: ІМФЕ НАН, 2011. - Вип. 11. - С. 104-108.

Шуліка В. В.


Неовізантійський стиль і, зокрема, неовізантійський іконостас, як явище сакрального мистецтва, в наш час досліджуються в декількох ракурсах. По-перше, в контексті стильової еволюції архітектури та вівтарних перегород. Це роботи Є. Кириченко [5], П. Павлінова [9], Ю. Савельєва [12], Н. Свіріної [13] і тд. По-друге, з погляду церковно-державних відносин в Російській імперії, як втілення симфонії священства та царства. Даній тематиці присвячені роботи М. Катсона [4] і Є. Кириченко [5]. За рідкісним винятком коло пам'яток, яке було оглянуте вищевказаними авторами, стосується великих, знакових об'єктів, пов'язаних з церковно-державними подіями. Провінційний іконостас розглянуто практично не було, як не були розглянуті й регіональні особливості даного стилю в провінції.
Слобожанський іконостас неовізантійського стилю у вищевказаних ракурсах не вивчався, за винятком публікацій фотографій іконостасів у ряді видань популярного та історичного характеру [6, 10]. Також слобожанський неовізантійський іконостас не розглядався ні з погляду його іконографічної програми, ні з погляду його регіональних особливостей та типології, окрім кількох публікацій автора цієї статті [19-21].
Неовізантійський стиль фіксує особливості духовної культури епохи. У цей час візантійська модель імператорської влади, досягає своєї кульмінації в Російській імперії. Невисокий мармуровий іконостас осмислюється і як перегорода, що розділяє священнодійства та мирян, і як перегорода, яка асоціюється з мармуровими ранньохристиянськими та візантійськими зразками, що символізувало повернення до живої традиції, знаменувало подолання розпаду соборності.
У Російській імперії досліджувались стародавні пам'ятники, організовувались експедиції на Православний Схід. Паралельно з вивченням древніх пам'яток були зроблені спроби їх реставрації, із залученням вчених [5]. Реставрація стародавніх храмів, особливо на землях Західної України (храми Володимира-Волинського, Острога, Зимного та ін.) набула державного значення, як доказ споконвічної приналежності даних земель до Росії.
Нові тенденції церковного будування, проявилися в храмах св. Володимира в Києві, в Севастополі, в Херсонеському монастирі (поблизу Севастополя), храмах Воскресіння Христового (Спаса на Крові) в Петербурзі, Благовіщенського собору і Миколаївської церкви в Харкові, та в багатьох інших. Важливим для декорації нових храмів стало встановлення в них іконостасів за зразком візантійських, як вони осмислювались наукою того часу. [4]. Слід відзначити, що багато іконостасів другої половини XIX ст., являють собою мармурові перегороди, що включають в себе такі елементи, як стилобат, стовпчики та космітіс (архітрав). Ці елементи мають коріння у візантійському мистецтві. Ця структура майже буквально слідує думці І.І. Горностаєва, яку він висловив у 1861 р., «...жалко то, что ни в одной из вновь строящихся в России церквей не сделано попытки соединить эстетические достоинства высоких иконостасов с археологической верностью и тщательно выдержанным сходством с древними иконостасами. Кроме того, на юге России и в столицах подобная попытка была бы еще возможнее и более кстати. Мраморный иконостас с довольно высоким стилобатом, убранным мраморными плитами, по которым шел бы обыкновенный византийский или древнехристианский орнамент из ромбов с крестами и розетками и с невысокими царскими вратами был бы оригинален и интересен. В наше время мы уже не требуем в иконостасах криволинейных и ломаных форм XVIII века, и простые формы древних иконостасов не показались бы ни сухими, ни скучными»[4].
Неовізантійський стиль на Слобідській Україні був втілений в іконостасах Благовіщенського храму в Харкові, Преображенського храму в Сумах, Михайлівського храму в сл. Борисівка, храму ікони Богородиці Казанської в м. Харкові, в Свято-Миколаївському домовому храмі Охтирської чоловічої гімназії та ін. Цей стиль на Слобожанщині характеризувався застосуванням цінних порід дерева і мармуру, цінувалася природна текстура матеріалу. В іконостасах прочитується чітка структура чинів. Якщо іконостас багаторядний – це строго метрична конструкція. Капітелі пілястр суворо дотримуються візантійської традиції (хрест та акантовий візерунок). За силуетами іконостаси можна розділити на два типи. Це або прямокутник, на який у центрі поставлено напівкруглий або трилопатевий архівольт, або прямокутник на який поставлено три арки. Центральна арка велика, бічні – меншого розміру.
Слобожанські іконостаси неовізантійського стилю не зустрічалися в вигляді однорядних темплонів. Йдеться про інтерпретацію стилю та з'єднання його з традицією багаторядних вівтарних перегород. Так, однорядні вівтарні перегороди зустрічаються тільки в невисоких домових церквах і невеликих храмах, внутрішній об'єм яких не міг вмістити великого іконостасу. Необхідно звернути увагу і на те, що неовізантійський стиль, як явище еклектичне, часто поєднувався на Слобожанщині з іншими стилями, зі стилем модерн або з неоруським стилем.
Наприкінці XIX – початку ХХ ст. в Харкові розгортає діяльність іконостасна фабрика Фердінанда Соммавілла. У найбільших храмах Слобожанщини були встановлені чудові іконостаси білого каррарського мармуру.
Незважаючи на колишню широку відомість, діяльність фабрики Соммавілла до теперішнього часу не досліджувалася. Заповзятливі італійці в кінці XIX ст. налагодили доставку мармуру та виготовлення іконостасів, надгробків, пам'ятників [7]. Неовізантійський стиль, який переживав в цей час підйом, сприяв поширенню іконостасів, в оформленні яких підкреслювалася натуральна текстура природних матеріалів. Пофарбування та позолота відійшли на другий план. Мармур - матеріал перших іконостасів-темплонов, став надзвичайно актуальним.
Хронологічно першим було встановлено іконостас Сумського Спасо-Преображенського храму (1882-1892). Другий іконостас був поставлений в Харківському Свято-Благовіщенському храмі (1901), третій – в сл. Борисівка (нині Білгородська обл. РФ) (1911).
В іконостасі храму Архангела Михаїла в смт. Борисівка зберігся текст: «Сооружен 1911 г. по благословению Архиепископа Питирима, усердием прихожан в память Святейшего Коронования Их Императорских Величеств Государя Императора Николая Александровича и Государыни Императрицы Александры Феодоровны, старанием Протоиерея Димитрия Добрынина, свящ. И. Высочинского, ктитора Василия Ф. Николаенко, при помощнике его Назарие П. Степаненко. Освящен в 1911 г. Иконост(асная) фабрика Соммавилла в Харькове».
На сумському та на харківському іконостасах аналогічного тексту не збереглося, тому авторство вищезгаданих іконостасів можна встановити тільки за аналогією з борисівським. За даними сайтів та видань Харківської та Сумської єпархій ці іконостаси були виконані московським майстром В.І. Орловим [6,14,15]. Це вносить деяку плутанину в дослідження. В результаті дослідження було з'ясовано, що іконостас у Борисівці був вільним повторенням Харківського іконостасу 1901 р. За характером обробки та за силуетом іконостаси практично ідентичні, і відрізняються лише тим, що в борисівському іконостасі три ряди, а в харківському – чотири. Крім того відомо, що у виконанні іконостасу Благовіщенського собору в Харкові брали участь борисівські майстри [14].
Заслужений Діяч культури РФ Григорій Іванович Охрименко розповідає, що деякі з жителів сл. Борисівки перебуваючи в Харкові, побачили в одному з храмів міста чудовий мармуровий іконостас і загорілися бажанням мати в своєму храмі подібний. На придбання іконостасу було витрачено гроші, які призначалися для будівництва мосту. Мати у своєму храмі розкішний іконостас вважали більш важливим. Іконостас був замовлений у Харкові, з каррарського мармуру білого та коричнево-фіолетового кольорів. Коли замовлення було виконано, іконостас по частинах на волах перевезли з Харкова в Борисівку.
Отже, якщо вірити офіційними даними Харківської та Сумської єпархій, іконостаси нинішніх кафедральних соборів обох єпархій були виконані московським майстром В.І. Орловим. Хронологічно вони були виконані значно раніше, ніж іконостас у Борисівці. Але, якщо обидва іконостаси поставлені московським майстром, то чому ж жителі Борисівки замовили свій іконостас у Харкові? Можна припустити, що московський майстер В.І. Орлов, автор мармурових іконостасів в Харкові іта Сумах, був запрошений Ф. Соммавілла як майстер, який розуміється на тонкощах «іконостасної справи» та різьблення. Можливо, італійці-католики, які впевнено почували себе у формах загальноєвропейського мистецтва, відчували свою слабку компетентність у мистецтві специфічно православному. Композиції Харківського (1901 р.), Сумського (після 1892 р.) та Борисівського (1911 р.) іконостасів схожі між собою, але ім'я московського майстра на Борисівському іконостасі не поставлено. Можливо В.І. Орлов до 1911 р. припинив співпрацю з фабрикою Соммавілла. Можна припустити, що В. І. Орлов співпрацював з Харківським архітектором М.І. Ловцовим, який побудував Благовіщенський храм в Харкові (1901) і перебудовував старовинний Преображенський храм в Сумах (1882-1892). В обидва храми було поставлено вищезазначені мармурові іконостаси. Імовірно смерть М.І. Ловцова в 1907 р. [6, С. 328], перервала діяльність В.І. Орлова на Слобожанщині. Звичайно ці положення вимагають подальших досліджень.
На прикладі трьох іконостасів можна простежити стилістичну еволюцію іконостасів. Якщо хронологічно перший іконостас Сумського собору у своєму декорі має риси псевдоруського стилю, то в іконостасах Благовіщенського храму в Харкові та Архангельського храму в Борисівці псевдоруські елементи зведені до мінімуму.
Крім мармурових іконостасів, на Слобожанщині мали поширення іконостаси аскетичного декору, але повністю вкриті золотом. Такий чудовий чотирирядний визолочений іконостас зберігся в храмі Казанської ікони Богородиці у м. Харкові. Судячи з характерних рослинних завитків на полях ікон іконостасу, вони були написані в майстерні Києво-Печерської лаври. Однак загальна ідея іконостасу, його композиція та іконографічна програма можуть мати цілком харківське походження. Іконостас суворо метричний, з розширеним центральним сегментом. Навершшя ікон мають напівциркульну форму. Весь іконостас нагадує силует візантійського храму з однією банею, увінчаною хрестом.
Двох'ярусна вівтарна перегорода знаходилася в храмі Спаса Нерукотворного при Харківському комерційному училищі. Храм був освячений в 1893 р., а в 1941 р. знищений авіабомбою. Про його іконостас можна судити з фотографії [6, С. 80] та з опису настоятеля храму І. Філевського [16]. Храм і вівтарна перегорода були спроектовані харківським архітектором О. Бекетовим, іконостас виконаний у Білгородській майстерні Є. Гетьмана, а ікони були написані київським художником І. Селезньовим [16]. Іконостас Спаського храму метричного типу завершувався архівольтом з іконами в круглих медальйонах. Незважаючи на еклектичність даної вівтарної перегороди, вона за своїм силуетом може бути віднесена до неовізантійського стилю. Крім того, ікони в круглих медальйонах характерні для неовізантійських іконостасів, як наприклад в іконостасі Успенського собору у Володимирі-Волинському.
Низькі однорядні вівтарні перегороди знаходились в Миколаївській церкві Охтирської чоловічої гімназії (не зберігся) [10], у Миколаївській домової церкві редакції газети «Южный край» [21]. Про однорядні іконостаси парафіяльних храмів говорить ескіз архітектора В. Величко Олександро-Невського храму на станції «Слов'янськ» (1893 р.). [10].
Іконостас церкви Охтирської чоловічої гімназії, судячи з фотографії, виконаний з темного дерева. За силуетом він нагадує трибанний візантійський храм. Силует іконостасу перегукується з мармуровими іконостасами фірми Соммавілла.
Іконостас домової церкві газети «Южный край», що зберігся в переробленому вигляді, спочатку мав аналогічний силует. Дана пам'ятка має яскраво виражені ознаки стилю модерн [21].
Іконостас на ескізі В. Величко найбільш близький структурі візантійського темплона. Він складається тільки з місцевого ряду, а на умовному косміті стоїть ікона «Таємної Вечері» [10].

Список використаної літератури
  1. Багалей Д. И. История города Харькова за 250 лет его существования (1655-1905): ист. монография. – в 2-х т. / Д.И. Багалей, Д. П. Миллер. – репринт. изд. – Х.: 1993. – 982 с.
  2. Баталов, А.Л. Историзм в церковном сознании середины XIX в./ А.Л. Баталов // Русское церковное искусство нового времени. – М.: Индрик, 2004. – С. 252-257.
  3. Беляев, Л. А. Христианские древности: введение в сравнительное изучение / Л.А. Беляев. – СПб.: Алетейя, 2001 – 575 с. – (Византийская библиотека).
  4. Катсон, Н. Л. Симфония священства и царства. Неовизантийская алтарная преграда в духовной культуре Российской империи / Н. Л. Катсон // Иконостас: происхождение, развитие, символика / Центр Восточнохрист. культуры; ред.-сост. А. Лидов. – М.: Прогресс – Традиция, 2000. – С 689-706.
  5. Кириченко, Е. И. «Симфония священства и царства»: Храмы-памятники XIX – начала XX вв. / Е.И. Кириченко // Русское церковное искусство нового времени. – М.: Индрик, 2004. – С. 221-237.
  6. Лейбфрейд, А.Ю. Харьков: от крепости до столицы: заметки о старом городе / А.Ю. Лейбфрейд, Ю.Ю. Полякова. – Х.: Фолио, 1998. – 335с.
  7. «Наше отношение к кладбищенским памятникам – это история варварства» http://xpress.sumy.ua/interview/culture/2633
  8. Охрименко, И. Г. Очерки истории Борисовского района / И.Г Охрименко. – Т 3. – [Борисовка]: Очерки истории Борисовского района: [машинописная копия рукописи] // Личный архив И.Г Охрименко.
  9. Павлинов, П.С. Архитектура церквей Ярославской губернии второй половины XIX – начала XX в / П.С. Павлинов // Русское церковное искусство нового времени. – М.: Индрик, 2004. – С. 257-264.
  10. Православные храмы и монастыри Харьковской губернии 1681-1917 / сост. А. Парамонов. – Х.: Харьковский частный музей городской усадьбы, 2007. – 346 с.
  11. Припачкин, И.А. Иконописание слободы Борисовки / И.А. Припачкин. – Курск: Полстар, 2009. – 323 с.
  12. Савельев, Ю. Р. Византийский стиль в церковном зодчестве России второй половины XIX – начала XX вв./ Ю.Р. Савельев // VIII Рождественские образовательные чтения: Церковные древности: сб. докладов конференции (27 января 2000 г.). – М., 2001. – С.132-158.
  13. Свирина, Н. В. Кафедральный собор Казанской Божией Матери в Оренбурге и храмовое строительство второй половины XIX в. / Н.В. Свирина // Русское церковное искусство нового времени. – М.: Индрик, 2004. – С. 237-243.
  14. Свято-Благовещенский Кафедральный Собор: к столетию освящения. – Х.: ООО «Дом рекламы, 2001». – 128 с. – ил.
  15. Спасо-Преображенский кафедральный собор г. Сумы. / http://www.orthodoxsumy.narod.ru/Hram/Sumy_sobor.htm
  16. Филевский, И., свящ. Церковь святого и нерукотворного образа Христа Спасителя Харьковского коммерческого училища императора Александра III / священник И. Филевский. – Х.: типография Зильберберга, 1896. - 68 с.
  17. Церковь Михаила Архангела в Борисовке / http://www.temples.ru/card.php?ID=8857
  18. Шитова, Л. А. Русский стиль в церковном серебре XIX в. / Л.А. Шитова // Русское церковное искусство нового времени. – М.: Индрик., 2004. – С. 138-147.
  19. Шулика В.В. Мраморные иконостасы Харьковской фабрики Соммавилла /В.В. Шулика //Пам`яткознавчі погляди молодих вчених ХХІ ст. Збірка наукових статей з пам`яткоохоронної роботи. Вип. 2. – Х.: Курсор, 2011. – С. 303-310
  20. Шулика, В. В. Росписи и иконостас храма Архангела Михаила в пгт. Борисовка / В.В. Шулика // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті №3 2010. – Х.:ХДАДМ, 2010. – С. 83-88.
  21. Шуліка, В.В. Вітражний іконостас майстерні Франца-Ксавера Цеттлера в Харкові /В.В. Шуліка //Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії. Вип 10. – К.: НАНУ, ІМФЕ ім. М. Рильського, 2010. – С. 119-123.
Список иллюстраций
  1. Іконостас Сумського Спасо-Преображенського собору. Суми. 1882-1892 рр. Фото Коньок
  2. Іконостас Харківського Свято-Благовіщенського собору. Харків 1901 р. Фото початку ХХ ст.
  3. Іконостас Борисівського Архангело-Михайлівського храму. пгт. Борисівка (Білгородська обл. Р.Ф.) 1911 р. Фото Шуліки В.В.
  4. Іконостас Харківського храму ікони Пресвятої Богородиці Казанській. Харків. Початок ХХ ст. Фото Шуліки В.В.
  5. Іконостас домової церкви Св. Миколая чоловічої гімназії в м. Охтирка. 1894 р. Фото початку ХХ ст. (за виданням: Православные храмы и монастыри Харьковской губернии 1681-1917. - Х.: ХЧМГУ, 2007).
  6. Проект іконостасу домової церкви Св. Миколая редакції газети «Южный край». Харків. Початок ХХ ст. (за виданням: Православные храмы и монастыри Харьковской губернии 1681-1917. - Х.: ХЧМГУ, 2007).
  7. Іконостас домової церкви Св. Миколая редакції газети «Южный край». Харків. Сучастний вигляд. Фото Шуліки В.В.
  8. В. Величко. Проект внутрішнього вбрання храму Св. Олександра Невського в м. Слов’янськ. 1893 р. (за виданням: Православные храмы и монастыри Харьковской губернии 1681-1917. - Х.: ХЧМГУ, 2007).