Вітражний іконостас майстерні Франца-Ксавера Цеттлера в Харкові

// Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії.
Вип 10. - К.: НАНУ, ІМФЕ ім. М. Рильського, 2010. - С. 119-123.

Шуліка В. В.


Іконостас, про який піде мова в даній публікації, був створений 1905 р. мюнхенською фірмою Ф.К. Цеттлера для домової церкви св. Миколая Харківської газети "Южный край" (іл. 1). Замовником іконостасу виступив власник газети, книговидавець О. Юзефович [2, 12]. На відміну від інших домових церков Харкова, ця церква не стала загально відомою, та не описана в літературі початку ХХ ст. З приходом радянської влади в Харків та ліквідації газети (1918 р.), домова Свято-Миколаївська церква була закрита [22]. Згідно з усними переказами, після закриття церкви іконостас зберігався в одному з музеїв Харкова, де пам'ятка зазнала великих руйнувань. В 1943 р. іконостас було передано до Свято-Усікновенського храму Харкова. Зі слів настоятеля храму, прот. Ярослава Бовтюка, його принесли до храму парафіяни. Вітражна конструкція була встановлена лише у 1970-ті роки.
Харківський вітражний іконостас має свою дослідницьку традицію. Вперше ця пам'ятка зацікавила викладачів Харківської державної академії дизайну і мистецтв проф. Г.В. Тищенко [12], а згодом А.І. Федосеєнко, який брав участь у реставрації цокольного ряду іконостасу [14-16].
У 2007 р., до ювілею Свято-Іоанно-Усікновенського храму Харкова, була видана монографія, присвячена його історії [2]. У підготовці розділів, присвячених внутрішньому вбранню та архітектурі храму брав участь і автор даної статті, проте, після ряду редагувань єпархіальних журналістів, здійснених без участі автора, опублікований у виданні текст багато в чому втратив науковий інтерес.
У 2009 р. іконостасом зацікавилися науковці за межами Харкова. Львівська дослідниця Р. Грималюк у своїй статті, присвячений харківському віражному іконостасу [3], описала історію фірми Ф.К. Цеттлера, провела порівняльний аналіз харківського вітражного іконостасу і вітражного іконостасу в Царському Селі під Петербургом (не зберігся) (іл. 3). Слід відзначити, що до недавнього часу іконостас із Царського Села вважався єдиною вітражною вівтарною перегородою в Російській Імперії, яка відома науці. Львівська дослідниця, пов'язуючи обидва іконостаси, висунула гіпотезу про єдиного автора проекту обох пам'яток, називаючи ім'я автора картонів іконостасу з Царського Села проф. М. Кошелева. Розглядаючи пізні доповнення іконостасу, дослідниця захоплюється встановленням авторства майстрів, відносячи зокрема ікони "Св. Іоанн Предтеча" та "Харківські святителі" (св. Афанасій та св. Мелетій) до творів фірми Цеттлера післявоєнного періоду, що цілком виключено. Також, про харківський вітражний іконостас згадує у своїй статті російська дослідниця Т. В. Княжицька (Санкт-Петербург), вказуючи на унікальність цієї пам'ятки, аналогів якої не збереглося [5].
Харківський вітражний іконостас вирішений у стилі модерн. Він складається тільки з намісного ряду. Праворуч від Царських врат поміщена ікона Спасителя. Христос репрезентований в іконографічному типі "Пантократор" з відкритим Євангелієм у лівій руці. Кодекс відкритий на 11 главі (28 вірш) Євангелія від Матфія: "Придите ко мне вси труждающиеся и обременении и аз упокою вы. Возмите иго Мое на себе и научитеся от Мене…" (іл. 4, 5). Цей текст Євангелія в іконографії Христа традиційно співвідноситься з образом Христа-судії. На користь такого трактування образу Спасителя в даному іконостасі говорять і зображення херувимів, з яких як би виникає постать Пантократора. Зображення херувимів співвідносять дану ікону з іконами "Спас у силах" - образом Другого Пришестя Спасителя.
Образ Пресвятої Богородиці, розміщений ліворуч від Царських врат, композиційно доповнює ікону Спасителя, але він несе інше богословське навантаження. Богородиця з Богонемовлям репрезентоване в іконографічному типі "Одигітрія-Перевлепта" і є зображенням чудотворної Афонської ікони Скоропослушниці. Свою назву ікона отримала за швидке виконання прохань, які Православні християни підносили до Богородиці у своїх молитвах та отримували через Її образ. Не випадково в іконостасі поєднано ікона Христа-Пантократора і Богородиці-Скоропослушниці. Херувими, які як і на зображенні Христа, займають нижню частину ікони Богородиці, але в цьому випадку вони несуть інше смислове навантаження. Тут простежується зв'язок зі старозавітним символом Пресвятої Богородиці - Ковчегом Завіту. Ковчег Завіту є прообразом Богородиці, тому що в ньому знаходився Закон, а в утробі Богородиці - Законодавець. Не випадково в іконографії ряду старовинних Богородичних образів, по боках від Богородиці, розміщували двох херувимів, за аналогією з кришкою Ковчегу. В такий спосіб, встановлювався зв'язок між Богородицею та її старозавітним символом (іл. 6).
Ліворуч від Богородиці за дияконськими вратами знаходиться ростове зображення св. Миколая Чудотворця (іл. 7), за ним - зображення сімейних святих Юзефовичів (св. пр. Наума і св. пр. Олександра) з розгорнутими хартіями (іл. 8). Під зображеннями святих є клеймо майстерні: K.B. HOFGLASMALEREL F.X. ZETTLER. MUNCHEN. 1905 (іл. 9). На Дияконських вратах іконостасу зображені архангели Михаїл, Гавриїл та херувими.
Розкішно декоровані фони вітражних ікон також мають символічне навантаження. В декорі простежується символ мушлі. Зародження від удару блискавки перлини в надрах мушлі, небесного вогню, що зійшов на море і на тіло мушлі, уподібнювалися втіленню Бога [21].
Коли вітражний іконостас було передано до Свято-Усікновенського храму, то з'ясувалося, що вівтарна перегорода, яка призначалася для невеликої домової церкви, не може до кінця перегородити простір, утворений аркою віми. Іконостас було доповнено двома секціями: храмовою іконою св. Іоанна Предтечі (праворуч ікони Спасителя) та двофігурною іконою святих покровителів Харкова - св. Афанасія (Патілара) Константинопольського та св. Мелетія (Леонтовича), арх. Харківського і Охтирського (іл. 10). Нові секції іконостасу лише імітують вітраж. Таким чином, іконостас, який мав довжину 500 см. і висоту 320 см., був продовжений до 830 см. Над Царськими вратами поміщено зображення Таємної Вечері симетричного ізводу (пізня вставка).
Над іконами намісного чину розміщено херувимів, які укомпоновані в шоломоподібні завершення (вірогідно, пізніше доповнення), які увінчані хрестами.
Цоколь іконостасу прикрашений геометричним та рослинним орнаментами. У центрі цоколя кожної секції розміщена розетка з рівностороннім плетеним розквітлим хрестом - символом перемоги над Смертю та Воскресіння.
На ескізі інтер'єру Свято-Миколаївської домової церкви О. Юзефовича [8] (іл. 2) видно, що іконостас проектувався як однорядний, і складався з трьох врат та чотирьох ікон. Ескіз не показує розташування ікон в іконостасі, проте, якщо зіставити ескіз з сучасним станом іконостасу, стає очевидним, що всі чотири ікони збереглися. Праворуч від південних воріт розташовувалася храмова ікона св. Миколая, ліворуч від північних воріт - ікона свв. Олександра та Наума. Завдяки порівнянню сучасного вигляду іконостасу та ескізу інтер'єру Миколаївської церкви, стає очевидним, наскільки теперішній його вигляд відрізняється від первісного авторського задуму. На жаль, зовсім невідомо, наскільки точно задум інтер'єру, відображений на ескізі, було втілено в життя.
Будівлю найбільшої провінційної газети Імперії "Южный край" (вул. Сумська 13), в якій розміщувався храм св. Миколая, було побудовано на початку ХХ ст. академіком архітектури О. Бекетовим в традиціях еклектики [22]. Та частина будівлі (верхні поверхи), в якій безпосередньо розташовувався храм, викликає асоціації з базилікою яка має підвищений центральний неф. Саме в цьому підвищеному нефі, який являє собою окремий поверх, містився храм св. Миколая. Храм мав базилікальну структуру, з одним нефом, який закінчувався вівтарною частиною. Архітектура храму ймовірно і продиктувала ідею рішення інтер'єру в готичному стилі. На ескізі інтер'єру видно тонкі пілястри, яки підтримують стрілчасте склепіння та кругле вікно в центрі, вірогідно задумане теж як вітражна конструкція. У вікні, яке викликає асоціації з вікном-розою готичного храму, в центрі розміщувався лик Спасителя. Імовірно, це вітражне вікно було одночасно і завівтарним образом. Таким чином, храмовий простір домової церкві Юзефовичів викликав асоціації з готичним храмом - стрілчасті склепіння та вітражі. Цим, можливо, і був продиктований вибір такої незвичної для іконостасу православного храму техніки виконання, як вітраж. Слід зауважити, за своїм силуетом іконостас не наслідує готичних форм, а наближається до іконостасів неовізантійського стилю.
Іконостас храму свв. Іуліана та Іллі в Царському Селі, який також виконаний в майстерні Ф.К. Цеттлера, незважаючи на ідентичність матеріалу, не може бути прямим попередником Харківського іконостасу, як це стверджує Р. Грималюк. Так само і авторство проф. М. Кошелева не може бути незаперечним. Обидва іконостаси вирішені в різній стилістичній традиції і відрізняються не тільки за композицією, а і за загальним задумом. Суцільне скління арки віми храму в Царському Селі повинне було викликати асоціації з високим іконостасом 16-17 ст. На користь цього говорять вітражні завершення ікон у вигляді шатрових куполів з маківками та характерна форма Царських врат з п'ятилопастною коруною. Навіть арка, складена із медальйонів з херувимами, наслідує херувимам, які вінчають іконостаси Московськовії в 17 ст. Зображення хреста із написом "Симъ победиши", розміщене в арці, повинне було підкреслювати аналогію між християнськими імперіями Візантії та Росії, де Російський імператор - новий Костянтин. Не випадково храм будувався, як пам'ятник коронації імператора Миколи II. Іконостас підкреслював державну доктрину симфонії священства та царства [4].
Навпаки, іконостас домової Свято-Миколаївської церкви в Харкові вирішено у вигляді низької однорядної вівтарної перегороди, яка практично не приховує вівтаря. Загальний силует іконостасу, утворений трьома напівциркульними арками воріт, викликає асоціації з куполами візантійських храмів. Візантійську орієнтацію іконостасу підкреслюють низькі Царські врата, без зображення Благовіщеня. Сучасне зображення Благовіщеня є пізнішою вставкою. Так само, судячи з ескізу інтер'єру, над Царськими вратами не передбачалося розміщення ікони Тайної Вечері, яка була відсутня і у візантійських іконостасах-темплонах. На ескізі не промальовані ікони, що входять в іконостас, промальовані тільки німбіовані фігури (архангели?) в дияконських вратах, які зроблені високими.
Окремим розділом дослідження Харківського вітражного іконостасу є питання авторства проекту. Малоймовірно, що автором проекту вітражних вівтарних перегород, як у Царському Селі так і в м. Харків є проф. М. Кошелєв [3]. Про це свідчить занадто велика стилістична різниця між двома пам'ятниками. Крім того, м. Харків на поч. ХХ ст. мало своїх художників та архітекторів, які були визнаними і роботи яких користувались достатнім попитом. Неодноразово зустрічаються факти, які свідчать про те, що іконостаси Харкова (або Слобожанщини) проектувалися харківськими архітекторами, а виготовлялися за межами губернії або навіть країни. Прикладом такої творчої співпраці був іконостас Спаської домової церкви Харківського комерційного училища (1893 р., не зберігся). Автором проекту храмової будівлі та іконостасу виступив О. Бекетов, а виконавцем столярних робіт стала Білгородська майстерня Є. Гетьмана [17]. Ще один приклад, але вже міжнародного співробітництва - іконостас Харківського храму Трьох Святителів, виконаний за проектом харківського архітектора В. Н. Покровського в 1915 р. в Італії [7]. Тому припущення про те, що автором проекту іконостасу домової церкви Юзефовичів є харківський архітектор, не здається малоймовірним. Слід звернути увагу і на той факт, що автором проекту Спаської домової церкви Харківського комерційного училища та її іконостасу і будівлі, де знаходилися домова церква Юзефовичів був архітектор О. Бекетов, який до 1905 р. був уже визнаним фахівцем в області не тільки світської, а і храмової архітектури. Отже, і інтер'єр домової Свято-Миколаївської церкви міг бути спроектований саме ним. Звичайне, це припущення вимагає подальших досліджень.
Після того, як іконостас був перенесений до Свято-Іоанно-Усікновенського храму, були здійсненні значні переробки. Якість деяких нових вставок наштовхнула Р. Грималюк на думку про їх німецьке авторство [3]. Однак, у реставрації та переробці іконостасу брали участь саме українські майстри, втім, різного рівня професійної підготовки. Під час бесіди автора даної статті з настоятелем храму, протоієреєм Ярославом Бовтюком, була піднята тема авторства нових секцій та елементів іконостасу. Настоятель храму не назвав точної дати ремонтних робіт. Ймовірно роботи продовжувалися тривалий час і проводилися на рубежі 1970-80 рр. Про дату проведення робіт говорить ікона св. Мелетія, який був канонізований у 1978 р. Імена виконавців робіт прот. Ярослав не питав, щоб не накликати на них переслідування КДБ, яке жваво цікавилося ремонтними роботами в Харківських храмах. Але, все-таки, було з'ясовано, що нові секції іконостасу виконувалися в Києві, художниками комбінату, а декоративні розетки цоколя іконостасу виконувалися студентами ХХПІ (нині ХДАДМ). Всі нові вставки є імітацією вітража.
Список використаних джерел

  1. Багалей, Д. И. История города Харькова за 250 лет его существования (1655-1905) / Д. И. Багалей, Д. П. Миллер Ист. Монография. В 2-х т. Т.2. - Репринт. Изд. - Х.: 1993. - 982 с.
  2. Бовтюк, Я. прот. История Свято-Иоанно-Усекновенского храма / протоиерей Я. Бовтюк, Н. Крамская. - Х.: Харьков, 2007. - С. 32-42.
  3. Грималюк, Р. Вітражний іконостас Свято-Івано-Усікновенського храму у Харкові / Р.Грималюк // Вісник ХДАДМ №11. - Х. ХДАДМ,2009. - С. 22 - 35.
  4. Катсон, Н. Л. Симфония священства и царства. Неовизантийская алтарная преграда в духовной культуре Российской империи / Н. Л. Катсон //Иконостас/ Сост. А. Лидов. - М.: Прогресс - Традиция, 2000. - С 689-706.
  5. Княжицкая, Т. В. Витражи в православных храмах России XIX - начала XX вв. / Т. В. Княжицкая. - http://www.sloboda.orthodoxy.ru/window.htm
  6. Лейбфрейд, А.Ю. Харьков. От крепости до столицы: Заметки о старом городе / А.Ю. Лейбфрейд, Ю.Ю. Полякова. - Х.: Фолио, 1998. - 335с.
  7. Лизан Иоанн (прот.). Трехсвятительская церковь в Харькове: Сведения, мысли, информация по истории и архитектуре / протоиерей Иоанн Лизан, В.Е. Новгородов, А.Ю. Лейбфрейд, О.И. Денисенко. - Х.: 1999. - 88 с.
  8. Православные храмы и монастыри Харьковской губернии 1681-1917 / сост. А. Парамонов. - Х.: Харьковский частный музей городской усадьбы, 2007. - 346 с.
  9. Припачкин, И.А. Иконография Господа Иисуса Христа / И.А. Припачкин. - М.: Паломникъ, 2001. - 223 с.
  10. Редин, Е. К. Церкви г. Харькова / Е. К. Редин // сборник статей, материалов и документов посвященных 140-летию со дня рождения Е. К. Редина. - Х.: Райдер, 2003. - С. 13 - 49.
  11. Сизоненко, Т. Д. О ветхозаветной символике царских врат древнерусского иконостаса / Т.Д. Сизоненко // Иконостас/ Сост. А. Лидов. - М.: Прогресс - Традиция, 2000. - С. 501-517.
  12. Тищенко, Г. В. Іконостас церкви Іоанна Предтечі в Харкові /Г. В. Тищенко // Науково-методична конференція професорсько-викладацького складу та аспірантів інституту за підсумками науково-творчої роботи за 1994 р. - Х.: ХХПІ, 1995. - С. 82-84.
  13. Успенский, Л. Богословие иконы православной церкви /Л. Успенский. - М.: Изд. западноевропейского экзархата. Московский патриархат, Паломникъ, 2001. - 474с.
  14. Федосеенко, А. И. 150-летие храма Усекновения Иоанна Крестителя / А.И. Федосеенко // Вісник ХДАДМ №4. - Х.: ХДАДМ, 2007. - С. 194-201.
  15. Федосеенко, А. И. Убранство и иконостас Храма Усекновения главы Иоанна Крестителя: исследования и реставрация / А.И. Федосеенко // Ватерпас. Архитектура дизайн строительство № 3 (40). - К.: Ватерпас, 2002. - С. 52-55.
  16. Федосеенко, А. И. Центральный иконостас Храма Усекновения Иоанна Крестителя / А.И. Федосеенко // Дизайн-освіта 2007: головні вектори розвитку вищої освіти в контексті болонського процесу. - Х.: ХДАДМ, 2007. - С. 153-155.
  17. Филевский, И., свящ. Церковь святого и нерукотворного образа Христа Спасителя Харьковского коммерческого училища императора Александра III / священник И. Филевский. - Х.: типография Зильберберга, 1896. - 68 с.
  18. Харьков: его прошлое и настоящее в рисунках и описаниях /сост. А. Н. Гусев. - Х.: Типография Адольфа Дарре, 1902. - 246 с.
  19. Харьков: Путеводитель для туристов и экскурсантов. - Х.: Типография И. А. Аничкина, 1915. - 178 с.
  20. Шалина, И. А. Вход "святая святых" и византийская алтарная преграда /И.А. Шалина // Иконостас/ Сост. А. Лидов. - М.: Прогресс - Традиция, 2000. - С. 52-71.
  21. Шалина, И.А. Боковые врата иконостаса: символический замысел и иконография /И.А. Шалина // Иконостас/ Сост. А. Лидов. - М.: Прогресс - Традиция, 2000. - С. 559-590.
  22. Шкодовский, Ю. М. Харьков вчера, сегодня, завтра / Ю. М. Шкодовский, И. Н. Лаврентьев, А. Ю. Лейбфрейд, Ю. Ю. Полякова. - Х.: Фолио, 2002. - С. 112