Ікона "Св. апостол Іоанн Богослов" з храму Різдва Христова в с. Уланок, як старовинна культурна пам'ятка Слобожанщини: Питання атрибуції

// Слобожанське культурне надбання: Збірка статей учених з пам`яткоохоронної роботи. Вип. 2. - Х.: Курсор, 2009. - С. 64-69

Шуліка В. В. (в соавторстве: Вишневська-Чакіна Г.)


На сучасному етапі розвитку мистецтвознавчих досліджень іконопису доби українського бароко, виникає багато сумнівних питань. Історично склалося так, що про стиль українського бароко частіше судять з пам'яток сакрального живопису сучасної території Східної та Центральної України. Це пов'язане з тим, що в останній третині XVIII ст. на Лівобережжі, зокрема на Слобожанщині розповсюджувалось прекрасне, своєрідне українське малярство. Це було обумовлене і політико-економічним положенням цієї території українських земель, і впливом Кієво-Печерської школи іконопису і, мабуть найсильніше, прагненням української душі повною мірою висловитися. Тому саме тут знаходили найяскравіші барокові ікони. Це дуже цікаві пам'ятки сакрального мистецтва, які мають певні характерні особливості. Нажаль після часів радянської влади, її відношення до збереження ікон як культурної спадщини, практично не залишилось можливості відкриття нових творів цієї доби.
Саме тому, привернула до себе увагу ікона "Св. Іоанн Богослов" (іл. 1-6), яка надійшла на реставрацію в Харківську державну академію дизайну і мистецтв в 2003 році в значно зруйнованому стані з храму Різдва Христова с. Уланок Курської області Російської Федерації. Історично, північ курських земель входив до складу Слобожанщини. Так с. Уланок до 1765 р. адміністративно входило до складу Суджанської сотні Сумського полку [19], а після ліквідації полкового устрою, кордон Харківського намісництва проходив всього в трьох кілометрах від Уланка. З 1765 р. с. Уланок входить до складу Курської області, незважаючи на те, що до недавнього часу населення цього села було переважно українським. Відомо, що в селі Уланок у 17- 19 століттях було дві дерев'яні церкви. Ці церкви були перевезені готовими з м. Батуріна та Сум [10-13]. Разом з церквами можливо здобувалися іконостас з іконами. Це важлива інформація, бо ікона "Св. Іоанн Богослов" композиційно відноситься до ікон деісусного чину, тобто Святий молитовно предстоїть перед Ісусом Христом. Такі ікони, як правило, вставлялися в іконостас.
До нашого часу дерев'яні церкви в с. Уланок не збереглись. В 1862 р. в селі було побудовано новий кам'яний храм. [10-13]. В радянські часи внутрішнє вбрання храму було розграбовано, однак після відкриття храму у 1992 році парафіяни почали повертати ікони, які були врятовані під час більшовицької навали. Так і ікона св. Іоанна Богослова була принесена парафіянами після 1992 року. Оскільки детальних описів храму не збереглось, зараз дуже важко встановити де знаходилась ця ікона в храмовому просторі. Також дуже важко встановити місце написання цієї ікони. Як припущення може виступати і той факт, що недалеко від с. Уланок знаходився великий Свято-Миколаївський Білогірський Горнальский монастир, де могла працювати іконописна майстерня. Документальних даних про перебування майстерні немає, однак на таку думку наштовхує той факт, що у Харківському художньому музеї зберігається близька по стилю ікона "Преображення" (іл. 9), яка була перевезена, згідно картки зберігання, з Білогірського (?) монастиря. Обидва твори відрізняються високим професійним рівнем виконання. Це уся інформація про історію побутування ікони. Тобто в атрибуції пам'ятника виникли серйозні питання.
За допомогою візуального аналізу було встановлено, що стилістично живописна манера личного письма (ил. 3) відрізнялася від виконаного в стилі бароко різьбленого золоченого орнаментального тла (іл.. 4), від оброблення гематія. Зображення Св. апостола Іоанна Богослова виступає темною фігурою на світлому золотому тлі ікони, що додає особливий контраст твору. За стилем і імпресією різьблений об'ємний рослинний орнамент тла відноситься до пізнього бароко. Рожево-охристий тон лицьового письма гармонійно поєднується з кольором сивого волосся і бороди Апостола. М'які півтони гармонують з більш контрастним моделюванням тіньової частини лику. Волосся Святого, для додання об'єму обрамлені ще більш щільною тінню, світло виконане фактурними акуратними мазками. Для посилення світопередачи в живописному рішенні автор застосував зелене щільне обведення навколо рук (іл. 6). Одяг виконано в стриманих тонах. Темно зелений (холодний) гематій і коричнево-червоний хітон, близькі по тону між собою. Гематій і Євангеліє прикрашені тонким витонченим золотим орнаментом рослинного характеру. Про живописне обрамлення хітона говорити складно, через сильну потертість і часткові записи. Лише невеликий збережений фрагмент свідчить про наявність охристих пробілів по коричнево-червоному хітоні. По незаписаних ділянках, що залишилися, крізь тонкий фарбовий шар помітне авторський малюнок. Можна сказати, що характер побудови одягу досить вільний, скоріше "живописний" ніж графічний. Про колір і тон Євангелія судити складно через багато численні втрати.
Високий ступінь втрат, подряпин, забруднень, а також грубі поновлення різного часу заважали сприйняттю ікони в цілому, її візуальному вивченню. Після проведення комплексу досліджень, а так само в ході реставраційних заходів відкривалися все нові цікаві факти з історії твору. Було встановлено, що елементами авторського живопису тут є повною мірою тільки гематій, Євангеліє і золоте тло. Авторський личний живопис лежить під щільними шарами різночасних записів, тому аналізу може піддаватися лише верхній запис.
На основі даних стилістичного, мікроскопічного, рентгенографічного (іл. 7) і мікрохімічного досліджень пам'ятник приблизно було атрибутовано 18 століттям. А верхні високомистецькі записи личного письма відносяться до другої половини 19 - початку 20 ст.
Для проведення аналогії в композиційній структурі подібних ікон різного часу, варто описати іконографію досліджуваного образу.
Святий зображений у тричетвертному положенні на золоченому об'ємному орнаментованому рослинному різбленному тлі. Фігура повернена в ліво від глядача. Лик зображений у три чверті. Погляд Святого спрямований нагору і вперед. У лівій руці, яка опущена вниз Св. Іоанн Богослов тримає Євангеліє. Права рука піднята, завмерла у вказівному на Євангеліє жесті. Оскільки розмір ікони у процесі її бутування був змінений, а зображення з ростового змінилося на поясне, судити про первісну композицію досить складно. Побачити закономірність у побудові рослинних елементів у малюнку орнаменту тла ікони ще складніше через ступінь його втрат (близько 70 %).
Порівняльний іконографічний аналіз доводить, що ікона дуже схожа за забудовою з візантійськими іконами 14-15 ст. деісусного чину. Викликають інтерес і поясні зображення. Це також візантійські ікони 14-15 ст. [7-9]. Фігура в них повернена вліво з нахилом голови вперед. Права рука піднята, долонь розгорнута до Св. Євангелія, вона торкається його. Вказівний палець трохи піднятий. Ліва рука зігнута в лікті під прямим кутом, долоня вкрита гематіем, на цю руку спирається закрите, вертикально розташоване Євангеліє саме так, як на іконі, що вивчалася нами.
На жаль, подібних ікон із зображенням Св. Апостола Іоанна більш близького за часом виконання в українській або російській живописній традиції знайти поки не вдалося. Але на прикладі українських ікон, "Христа" і "Богородиці" Миколаївської церкви з Ахтирки (іл. 10), з церкви с. Двуречний Кут Харківської області та ін. ікон 17-18в., описаних П. Н.Жолтовським [4] у минулому столітті, можна припустити, що дана ікона належить до Слобожанської школи іконопису. Спочатку 18 ст. різьблений орнамент тут стає рельєфним. Часто використовуються дошки з арковим завершенням у верхній частині ікони. Приналежність саме даної ікони до Слобожанської барокової іконописної традиції остаточно підтверджується, поки що, тільки її походженням - з села Уланок Курської області, історично приналежного Слобожанському краю.
Висновки
Ікона "Св. Іоанн Богослов" - це рідкісна знахідка, яка поєднала у собі авторській твір, яскраво виконаний у стилі бароко та різночасові творчі втручання різних по манері письма та по рівню художньої підготовки майстрів. Тобто в атрибуції пам'ятника, з самого початку вивчення, виникали серйозні питання.
Після проведення комплексу досліджень, а так само в ході реставраційних заходів відкривалися все нові цікаві факти з історії твору. Було встановлено, що елементами авторського живопису тут є повною мірою тільки гематій, Євангеліє і золоте тло. Авторський личний живопис лежить під щільними шарами різночасних записів, тому аналізу може піддаватися лише верхній запис.
На основі даних стилістичного, мікроскопічного, рентгенографічного і мікрохімічного досліджень пам'ятник приблизно було атрибутовано п.18 століття. А верхні високомистецькі записи личного письма відносяться до другої половини 19 - початку 20 ст.
У процесі дослідження вдалося виявити деякі закономірності в розвитку іконографічного сюжету ікони Св. апостола і євангеліста Іоанна Богослова. А саме, цей образ нерозривно пов'язаний з візантійською традицією зображення цього Святого до XIV ст.
З українською школою іконного живопису добуток можливо з'єднати побічно, через порівняння його з іншими іконами близькими по стилю, формі і часу виконання. Спочатку 18 в. різьблений орнамент тут стає рельєфним. Часто використовуються дошки з арковим завершенням у верхній частині ікони. Приналежність саме даної ікони до Слобожанської барокової іконописної традиції остаточно підтверджується, поки що, тільки її походженням - з села Уланок Курської області, історично приналежного Слобожанському краю.
Для знаходження подібних образів в українській живописній традиції необхідно надалі продовжувати більш глибокий пошук і вивчення аналогів в іконографічному аспекті та стилістичному аспектах.
Список літератури

  1. Бiлецький П.О. Нариси з iсторii украiнського мистецтва // Украiнське мистецтво другої половини 17-18 столiть. - К.: Мистецтво, 1981. - С.69
  2. Бобров Ю.Г., Бобров Ф.Ю. Консервация и реставрация станковой темперной живописи. - М.: Художественно-педогогическое издательство, 2008. - 128 с.
  3. Вишневська-Чакіна А.С. Классификация записей иконы XVIII столетия "Св. Иоанн Богослов" в историческим контексте // Дизайн: тенденції та перспективи розвитку // Всеукраїнська науково-практична конференція, м. Харків, ХДАДМ, 27-29 квітня 2009р. - Х.: ХДАДМ, 2009. - Ч І. С. 106-109
  4. Жолтовский Н. Украинская живопись 17-18 вв.. - К.: Наукова думка, 1978. - С.53, 54, 57, 59, 68, 69
  5. Зверев В. В. Об истоках и периодизации научной реставрации // Художественное наследие: Хранение, исследование, реставрация 9(39). - М.: ВНЦИЛКР, 1984. - С.161-167
  6. Зверев В. В. Проблемы реставрации в России конца XIX - начала XX веков // Художественное наследие: Хранение, исследование, реставрация 5(35). - М.: ВНЦИЛКР, 1979. - С.183-197
  7. Колпакова Г. С. Искусство Византии. Ранний и средний периоды. - СПб.: Азбука-Класика, 2005. - С.352, 384
  8. Колпакова Г.С.Искусство Древней Руси: Домонгольский период. - СПб.: Азбука-Класика, 2007. - С.196,200,202,486
  9. Кондаков Н.П.Памятники христианского искусства на Афоне. / Репринт издания 1902 г. - М.: Индрик,2004. - 312с.
  10. Летопись села Уланка, Суджанского уезда / Сост. священник П. Чужимов //Прибавление к Курским епархиальным ведомостям. Часть неофициальная. № 27 июль 1904. - Курск: Типография П. З. Либермана быв. Бр. Ваниных, 1904. - С. 521-528
  11. Летопись села Уланка, Суджанского уезда / Сост. священник П. Чужимов //Прибавление к Курским епархиальным ведомостям. Часть неофициальная. № 28. июль 1904. - Курск: Типография П. З. Либермана быв. Бр. Ваниных, 1904. - С. 532-540.
  12. Летопись села Уланка, Суджанского уезда / Сост. священник П. Чужимов //Прибавление к Курским епархиальным ведомостям. Часть неофициальная. № 29. 17-24 июля 1904. - Курск: Типография П. З. Либермана быв. Бр. Ваниных, 1904. - С. 544-552.
  13. Летопись села Уланка, Суджанского уезда / Сост. священник П. Чужимов //Прибавление к Курским епархиальным ведомостям. Часть неофициальная. № 30 июль 1904. - Курск: Типография П. З. Либермана быв. Бр. Ваниных, 1904. - С. 562-566.
  14. Овчинников А. Н. Символика христианского искусства. - М.: Родник, 1999. - С.250,473.
  15. Попова Л.И. Роль реставрации в изучении живописи конца XVIII - первой половины XIX в. // Художественное наследие: Хранение, исследование, реставрация 13. - М.: ВНЦИЛКР, 1990. - С.26-55
  16. Псковская икона 13-16 в.: Альбом. - Л.: Аврора, 1990. - Ил.82, 81, 114,152
  17. Сидор О. Важлива знахідка// Волинська ікона. Дослідження та реставрація. Науковий збірник. Вип. 15 - Луцьк: Волинський краєзнавчий музей, 2008. - С.113-119
  18. Степовик Д. Іконологія й іконографія. - Івано-Франкiвськ: Нова зоря, 2004. - Ил.110
  19. Терлецкий А. И. Историческия заметки о городе Судже и его уезде. - Курск: Типография губернского правления, 1894. - 144 с.
  20. Филатов В.В. Словарь изогрофа. - М.: ПС-ТБИ, 1997 - 288с.
  21. Энциклопедия православной святости / Авторы-составители А.И.Рогов, А.Г. Парменов. - М.: Никола 21-й век, Лик-пресс, 2003. - С.248-250
 Ікона св. Іоанна Богослова з храму в с. Уланок.  Ікона св. Іоанна Богослова з храму в с. Уланок. Тильна сторона.  Ікона св Іоанна Богослова з храму в с. Уланок. фрагмент. Ікона св. Іоанна Богослова з храму в с. Уланок. Фрагмент тла. Ікона св. Іоанна Богослова з храму в с. Уланок. Стан фарбового шару до реставрації.  Ікона св. Іоанна Богослова з храму в с. Уланок. Записі фарбового шару.  Ікона св. Іоанна Богослова з храму в с. Уланок. Рентген. Ікона св. Іоанна Богослова з храму в с. Уланок. Дослідження в УФ помінях. Ікона Преображення. ХХМ Ікона Богородиці Одигітрія. Свято-Миколаєвський храм в м. Охтирка 18 ст.